Сьогодні річниця досить знакового дня в історії російсько-української війни, який багато в чому вплинув як на її перебіг, так і на всю новітню історію України та й ще, безумовно, вплине на подальший шлях нашого повоєнного розвитку.
4 березня 2022р. російські окупанти зайшли в м. Енергодар Запорізької області та захопили найбільшу в Європі Запорізьку АЕС. Для розуміння місця та ролі станції в енергетиці та економіці України наведемо лише декілька фактів:
– Запорізька АЕС є найбільшою атомною електростанцією в Європі та дев’ятою за потужністю у світі (понад 6 ГВт)
– у 2021р. Запорізька АЕС виробила майже чверть української електроенергії (35,5 млрд. кВт·год з 156,6 млрд. кВт·год).
Крім видатних виробничих показників Запорізька АЕС є містоутворюючим підприємством та дуже небезпечним виробничим об’єктом.
Сьогодні ми публікуємо велике відверте інтерв’ю з людиною, яка знає про атомну енергетику та Запорізьку АЕС практично все, адже пропрацювала в атомній енергетиці понад 35 років, пройшла на Запорізькій АЕС всі щаблі оперативної роботи, має діючу ліцензію Держатомрегулювання України на провадження адміністративно-розпорядчої діяльності в галузі атомної енергетики на посаді Головного Інженера ЗАЕС.
Знайомтеся, наш гість – Олег Дудар, людина, яка, до кінця вересня 2022р., в період, коли ЗАЕС вже перебувала під контролем російських окупантів, продовжувала працювати Керівником експлуатаційного підрозділу ЗАЕС чисельністю понад 650 осіб оперативного персоналу, з яких понад 200 осіб – це ліцензований персонал, здійснюючий щоденне управління ядерними реакторами усіх енергоблоків ЗАЕС.
Саме завдяки мужнім та професійним діям персоналу, який навчив і виховав та яким щоденно керував Олег, Україні та світу, у буквальному сенсі, вдалося уникнути радіаційно – ядерної аварії, спровокованої діями російських військових та їх поплічників з росатому.
Окрім активної патріотичної громадянської позиції, яку займає Олег, зараз він веде професійну консультаційну та дослідницьку роботу як керівник напрямку впровадження світових інноваційних технологій в сфері ядерної енергетики R&D CENTRE ICC UKRAINE.
RDC: – Пане Олеже, вітаю Вас.
О. Д. – Навзаєм.
RDC: – Повернемося на рік тому… Перші дні березня, механізовані частини російських окупантів третій день блукають навколо Енергодару, підходять до барикад, ведуть з кимось переговори, їх посилають, вони йдуть, потім повертаються… Що це взагалі було?
О. Д. – Енергодар, з перших же днів, продемонстрував диво громадянської мужності, патріотизму та організованості. Ми знали, що захищати нас нема кому – ЗСУ на лівому березі Дніпра вже не було, підрозділ НГУ, який забезпечував охорону станції, не мав ані відповідних сил і засобів, ані умінь у захисті об’єкту від регулярної армії супротивника, оснащеної сучасною зброєю. Станцію та місто штурмували та займали частини спецназу звідкись з Північно-Кавказького регіону росії, озброєні танками, БМП та БТР найсучаснішої комплектацій, з приладами нічного бачення та тепловізорами, системами зв’язку – все на високому рівні.
Пожежа на Запорізькій АЕС внаслідок обстрілу
Беззбройні мешканці Енергодара організовано виходили назустріч цій загарбницькій орді за першими ж сигналами міської української влади колонами не менше 10 000 чоловік з прапорами та плакатами. Мужні беззбройні люди встали на шляху танків та бронетехніки, утримуючи оборону та не пускали ворога до міста декілька днів. Колись, на цьому місті ми поставимо памя’тника цим мужнім людям…
RDC: – Ви були в Енергодарі під час штурму і першого обстрілу міста та ЗАЕС. Ви були в цей час вдома чи на станції? Як все це виглядало?
О. Д. – Ще до захоплення станції та міста ми, керівники ЗАЕС всіх рівнів, розуміли, що її окупація та захоплення це справа лише декількох днів. В ті дні ворог стояв біля Києва, були захоплені міста на сході та північному сході України. Допомоги просто не було звідки чекати.
Ми почали готуватись. На жаль, не було жодних планів, за якими можна було б реально діяти. Жоден план не передбачав таких подій.
Першочерговим нашим завданням було максимальне скорочення кількості персоналу, щоб не наражати його на можливу небезпеку. На станцію виходили лише ті, хто був безпосередньо пов’язаний з експлуатацією енергоблоків, їх ремонтом, а також медичний персонал та персонал їдалень.
Для забезпечення безперервного адміністративно-технічного супроводу всіх робіт на станції її керівники розпочали роботу за графіком “доба через дві”. Таким чином на ЗАЕС безперервно перебувало близько 30 керівників. Моя зміна закінчилася 3 березня, о 8-00 і я передав чергування своєму товаришеві.
Обстановка була дуже напруженою. Ворог стояв за 10 км від міста, біля нашого блокпосту на в’їзді стояли тисячі городян, але нам вже дали зрозуміти, що саме сьогодні рашисти підуть на прорив. Ближче до вечора багатокілометрова колона ворога, на чолі з кількома танками, рушила на захисників Енергодару. Мотопіхота пішла з флангів через лісок. Барикада була легко зметена, йшла стрілянина поверх голів, рвалися вибухові пакети. У підсумку – захисників розігнали… Були поранені. Звуки стрілянини та розривів снарядів лунали звідусіль. Вже в сутінках до міста увійшли перші танки та машини. Я за цим спостерігав і все чув з балкону.
Зв’язок зі станцією був відсутнім, мобільних операторів заглушили. Ближче до 23 години 3 березня стрілянина перемістилася до ЗАЕС. Від міста до станції веде 5-кілометрова пряма траса, оточена негустим сосновим ліском. Там було влаштовано кілька осередків опору нашої частини Нацгвардії України. Стрілянина посилювалася.
На початку першої години ночі до мене зумів додзвонитися товариш і сказав, що з камер зовнішнього спостереження ЗАЕС ведеться онлайн трансляція того, що відбувається. Я зумів підключитися до них і, в прямому ефірі, став свідком злочину фашистів, якого ще не було в історії людства – шквального обстрілу прямим наведенням з усіх видів зброї, включаючи реактивну, будівель, споруд та енергоблоків мирної АЕС.
Я почав розсилати це відео всім друзям, знайомим, обдзвонювати НАЕК, працівників ДІЯРУ, друзів за кордоном, щоб залучити якнайбільше людей до фіксації цих злочинів. Обстріл тривав майже до 5-ї ранку. Я з жахом уявляв собі, що побачу на станції. Вдалося зв’язатися зі своїми керівниками та отримати перші звістки про стан станції та блоків. Найголовніше – всі живі, енергоблоки в контрольованому, безпечному стані.
RDC: – Перший робочий день після захоплення станції. Ви приїхали на роботу, побачили розтрощену будівлю навчально-тренажерного центру, розбитий офіс станції. Які враження у Вас все це викликало?
Загальний вигляд Запорізької АЕС
О. Д. – Я їхав на станцію вранці 07 березня, всіх тих, хто був на АЕС на момент захоплення, включаючи оперативників, вдалося змінити лише 05 березня. Це була найдовша зміна в історії світової атомної енергетики. З гордістю можу сказати: мої хлопці вистояли, здійснивши небачений подвиг – забезпечили ядерну та радіаційну безпеку найбільшої в Європі АЕС, в умовах п’ятигодинного ворожого обстрілу з усіх видів зброї. Але сама станція виглядала жахливо.
Димів, догоряючи, корпус навчально-тренувального центру. Пристанційна площа та стоянки транспорту були захаращені згорілими автомобілями співробітників. Адміністративна будівля не мала жодного цілого вікна. Прохідна була розтрощена та знеструмлена, а на вході до пропускних кабін стояли орки в масках, з автоматами напереваги. Навколо – сліди куль та снарядів. Під ногами гільзи, патронні цинки, мармурова та цегляна крихта. Я піднявся на другий поверх, де розташовано кабінети мого підрозділу. Всі двері на поверсі було вибито. Зайнявшися підрахунком наших втрат. з’ясували, що, окрім кількох системних блоків, принтерів, пари чайників та інших дрібниць орки нічого не взяли.
Наші вікна виходять, якраз, на пристанційну площу, але були дещо прикриті будівлею прохідної та старими ялинками, що ростуть навпроти. Вони і взяли на себе основний удар. Але всі склопакети, в усіх, без винятку, кабінетах, зяяли дірками, а подекуди й вивалилися від попадання куль та уламків.
Повністю виявилися розгромленими кабінети Генерального Директора та Головного Інженера на 4 поверсі. Було кілька наскрізних отворів від снарядів або ракет. Дісталося будівлям та естакадам спецкорпусів і хімцеху. Було декілька попадань у будівлі облаштування реакторних відділень кількох енергоблоків, в будівлі резервних дизельних електростанцій. На щастя, з якоїсь випадковості, нічого важливого для безпеки втрачено не було. Це не дуже пов’язувалося з інтенсивністю ворожого обстрілу в ніч захоплення. Вже пізніше, аналізуючи пошкодження, я дійшов висновку, що обстріл вівся дуже вибірково. Наприклад: повністю був знищений навчальний корпус УТЦ, що захистив від пошкоджень ВРУ 750 кВ. При цьому корпус повномасштабних тренажерів практично не постраждав, адже його руйнація веде до неможливості підтримки готовності оперативного персоналу та зупинення енергоблоків. Те ж саме стосується і адмінкорпусу. Він закрив напрямок на будівлю хімцеху із важливим обладнанням. Принаймні це викликає подив.
RDC: – На ЗАЕС був завжди дуже суворий пропускний режим. Знаю це як людина, яка побувала на станції неодноразово. Хто і як контролював вхід на режимний об’єкт у перший день? Куди взагалі поділася озброєна охорона, бійці Національної гвардії?
О. Д. – Бійців Національної гвардії було роззброєно та заарештовано. Де їх тримали – мені невідомо. Через декілька днів усіх затриманих відпустили з підпискою про неведення ворожих дій проти росії. Є дані про двох загиблих наших бійців та кількох поранених. Ворог під час штурму втратив підбитим танк. Говорили також про декілька їх 200-х та 300-х.
Периметр взяли під охорону бійці російського спецназу, який штурмував ЗАЕС. За кілька днів їх замінили ті, хто в росії, схоже, теж займався охороною режимних об’єктів. За кілька днів вдалося відновити частину пропускних кабінок та запустити пропускну систему. Цим займалися наші спеціалісти фіззахисту під контролем орків. У такому режимі електронна система працює й досі. А охорона периметру та території, зрозуміло, здійснюється рашистами. Вони облаштували кулеметні гнізда та пости на покрівлях будівель та блоків, на під’їздах до прохідних та безпосередньо всередині енергоблоків, на естакадах та ряді наскрізних коридорів. Периметр заміновано. Влаштовані сигнальні загородження, розтяжки. Підступи патрулюються.
RDC: Як поводилися на станції загарбники у перші дні?
О. Д. – По різному. Багато в чому це залежало від національного складу орків. У них приблизно раз на місяць відбувалася ротація. Тому можна було помітити деякі відмінності.
Кавказці, як це не дивно, більш спокійніші і витриманіші. Вони були в перші місяці і особливих звірств персонал від них не бачив.
Потім з’явилися, як ми їх називали, «ВанькИ». Середня смуга… Тварини. Підлі, боягузливі, грубі. Їм було дуже страшно. Вони всі були в балаклавах. Були випадки побиття наших працівників прямо на прохідній, якщо щось не подобалося караульним чи начкару. Просто заводили одразу в підсобку і били. «Чого на нас витріщаєшся? Перелічуєш?»
Ну і потім з’явилися лднрівці. Забиті, дрібні, зачухані. Особливих конфліктів з ними не було. Але страшно, напевно, їм було всім і завжди.
RDC: – ЗАЕС – найскладніший та найвідповідальніший технологічний об’єкт, з чіткою вертикаллю управління, інструкціями, регламентами та режимами, які завжди свято виконувались. І ось настає момент, коли на станції з’являється 2 начальники – один керує з Києва телефоном, інший – стоїть з автоматом за спиною оператора атомного реактора. Особисто Ви, як безпосередній керівник усіх оперативних працівників станції, які установки давали своїм підлеглим?
О. Д. – Жодного неформального спілкування між персоналом станції та окупантами чи працівниками росатому при мені не було. Все спілкування здійснювалося нашими першими керівниками – Генеральним Директором та Головним Інженером. У разі необхідності проведення будь-яких робіт нашим персоналом ззовні станції, на покрівлях споруд або в зоні, що охороняється, напередодні подавалася заявка і через начальника зміни станції передавалася головному інженеру для погодження з командуванням орків, щоб не сталося нещастя. Весь персонал було проінструктовано про порядок такого спілкування.
RDC: – Розкажіть про щоденні побутові умови життя в окупації простих енергодарців.
О. Д. – Спочатку було дуже незвично та складно. У перші ж дні після початку війни, навіть коли ще не було окупації, всі магазини були спустошені, товар не підвозився, не було кілька тижнів хліба. Майже усі жили на старих запасах. Зникли ліки. Перші декілька тижнів ринки майже не працювали. Коли 2 березня мені вдалося купити сітку картоплі, це було свято.
Люди дуже допомагали одне одному. Стали помітно ввічливішими та терпимішими. Це стало для мене несподіваним відкриттям.
Потім якось почало оживати. Поки існував струмок поїздок до Запоріжжя через Василівку, ще можна було зустріти деякі українські продукти чи звичні нам марки цигарок, але потім, до серпня, цей потік вичерпався, ковбасні та м’ясні вироби, ліки, хороший алкоголь, косметика, цигарки, – зникли і на заміну їм прийшло відверте лайно з Криму та краснодарського краю за космічними цінами.
Банки майже одразу позакривалися. Не було гривні в банкоматах. Якщо був зв’язок, можна було розрахуватися за товар карткою через термінал або перерахуванням з картки на картку. Для безготівкових операцій одразу ж запровадили нижчий, на 10-15%, курс гривні. Таким чином, отримуючи зарплатню на картки, енергодарські атомники одразу ж втратили відповідний відсоток доходу.
З 01 січня 2023р. рашисти повністю заборонили будь-яке ходіння гривні, навіть безготівкове. При цьому всіх міняйлів розігнали і під страхом підвалів заборонили будь-які обміни гривні. Люди, звичайно, якось знаходять можливість здійснення обміну, але це страшений ризик, це жахливо і це пригнічує. Курс рубля до гривні, який раніше тримався на 0,75, зробили 1:1, але ціни, звичайно, не знизили. Ціни вищі за українські у 2-3 і більше рази!!!
RDC: Як працюють лікарні? Аптеки? Чи є в них ліки?
О. Д. – Щодо аптек і лікарень. Тільки вчора розмовляв з другом. Він каже – «Хворіти категорично не можна!» На прийомі в лікарні залишилося 3-4 терапевти. Інших лікарів практично немає. Лікарня заповнена 300-тими орками. Їх лікують лікарі, що приїхали з рашки. Якщо комусь з городян потрібна більш-менш серйозна медична допомога чи операція – треба їхати в Мелітополь. В аптеках нормальних ліків немає. В основному – ліки з раши. Абсолютно не допомагають, але й отруїтися неможливо. Частіше за все – звичайна крейда.
RDC: – Чи працюють дитсадки та школи?
О. Д. – Частково працюють. Тільки за російськими програмами. Дуже мало вчителів та вихователів підписали контракти, тому поступово завозять персонал із рашки.
RDC: – У зв’язку з відключенням виробників електроенергії та тепла Енергодару пророкували замерзання під час суворої зими. Цього, на щастя, не сталося. Як було організовано опалення міста? Яка температура в квартирах?
О. Д. – На неокупованій території постійно працює група фахівців-атомників, яка підказала, як можна використовувати обладнання енергоблоків, навіть в стані «холодний останов», для часткового обігріву міста та проммайданчика взимку. Не всі рекомендації було застосовано, але те, що було зроблено, забезпечило принаймні збереження від перемерзання системи опалення міста та станції. При цьому температура носія на вході до будинків була близько 30 градусів.
У грудні орки привезли і почали встановлювати мобільні теплогенератори великої потужності на вході в ТРП та на тепловузлах ЗАЕС. Це установки потужністю до 20 МВт. Їх встановлено у всіх мікрорайонах міста та достатню кількість на ЗАЕС, що дало змогу забезпечити терпимі умови в квартирах. Ці мобільні установки споживають десятки тонн дизпалива за добу, що наближає нашу Перемогу. При цьому найбільш затяті жителі міста дуже радіють і кажуть, як стало добре, забувши, що при Україні в квартирах взимку від жари були відкриті кватирки.
RDC: – Запорізька ТЕС ДТЕК та ЗАЕС відключені, проте в Енергодарі в квартирах є світло. Хто і звідки його постачає, як і кому сплачують рахунки за електроенергію мешканці Енергодару?
О. Д. – ЗАЕС щогодини отримує близько 100 мВт електроенергії на власні потреби з української енергосистеми. При цьому всі лінії, за якими можна було б заживити місто, зруйновані рашистами. Тому енергопостачання Енергодару організоване з Криму дрібними місцевими лініями від мелітопольської підстанції. Зараз усі рахунки мешканці міста сплачуються лише в рублях.
RDC: – Чи багато виїхало з Енергодару мешканців? До росії виїжджали – ті ж фахівці з АЕС?
О. Д. – Коли я ще перебував в Енергодарі, залишалося, на мою думку, тисяч 25 жителів – менше половини. Зараз кажуть про 10-15 тисяч. В основному люди виїхали до України. Дуже сумно було спостерігати, їдучи до роботи, колони машин, які щоранку формувалися на виїзді з міста. Кількість тих, хто переїхав до рашки, на мій погляд мінімальна, але, з наступом ЗСУ, цей потік зростатиме.
RDC: – Людський фактор на атомній станції в умовах окупації – ще деякий час тому абсолютно сюрреалістична, а зараз, на жаль, реальна та вкрай складна і чутлива тема. Розкажіть про працівників свого підрозділу, що це за люди, які щохвилини відповідають за безпеку експлуатації 6 атомних енергоблоків найпотужнішої АЕС у Європі.
О. Д. – Експлуатаційний підрозділ ЗАЕС, яким я керував – унікальний та чудовий колектив чисельністю понад 650 осіб оперативного персоналу, з яких близько 200 – це ліцензовані фахівці екстра-класу, які мають право на керування ядерним реактором. Підготовка кожного з них – це тривалий та кропіткий процес, який коштує мільйони доларів.
Є своя специфіка, яка складається з психологічної підготовки, виховання в персоналу внутрішніх властивостей характеру, без яких колективна робота неможлива. При цьому кожному працівникові властивий найвищий рівень самодисципліни, самосвідомості та відповідальності. Це ціла технологія, коли керівник стає важливішим за батька, а його команди виконуються без вагань, саме тому, що цей керівник не купив собі місце, а роками праці довів своє право на нього. При тому, що робота змінна, персонал різних змін вважає своїм завданням і справою честі передати зміну без зауважень, повідомивши наступну зміну про всі проколи та проблеми.
За 11 років в кожного зі своїх підлеглих я вклав частину себе, віддав усі свої знання та досвід. І, як довело життя, все це було недаремно. Дії хлопців назавжди залишаться у історії світової атомної енергетики. Вони стали на шляху ядерної катастрофи під час захоплення станції та обстрілу енергоблоків. Саме вони потім, коли склалися умови, зуміли успішно та неодноразово реалізувати режим переходу енергоблоку на власні електричні потреби, коли втрачався будь-який зв’язок та зовнішнє енергопостачання від енергосистеми. Цей режим ніколи не доводилося раніше реалізувати жодній АЕС світу. Були й інші, справжні героїчні дії. Я пишаюся своїми хлопцями та вдячний їм, оскільки їхня робота свідчить, у тому числі, про правильність усього того, чим я займався ці роки. Впевнений, що їх подвиг ще отримає достойну оцінку.
RDC: – Я завжди вважав оперативних працівників атомних електростанцій технічною елітою країни. Плюс висока психологічна стійкість у результаті відбору та професійної підготовки. Але до роботи в таких умовах – з автоматниками за спиною та по дві зміни поспіль протягом року – звичайно ніхто людей не готував. Важко хлопцям?
О. Д. – Шалено важко. Життя змінилося радикально.
Якість життя впала до абсолютного нуля. Уявіть – в старому житті мої працівники добре заробляли, багато хто з них міг дозволити своїм сім’ям відпочинок за кордоном двічі на рік. Дорогі автомобілі, якісний ремонт у квартирах, навчання дітей у будь-яких ВНЗ. Впевненість у завтрашньому дні та гордість за себе. Нічого цього зараз немає. Навіть не можна скористатися своїми коштами на рахунку в українському банку.
Стосовно безпеки – особистої та близьких. Вона відсутня повністю. Щодня обстріли, відльоти та прильоти. Бувало, що автобуси зі зміною заставав у дорозі обстріл і їх хитало від вибухової хвилі. Вночі теж немає спокою від стрілянини РСЗВ чи важкої артилерії. Свавілля орків на блокпостах, у місті. Перевіряють документи, гаджети. За український паспорт, пости українською чи відвідування патріотичних сайтів можуть побити, кинути у підвал. Злами гаражів, дач під виглядом пошуку зброї та наркотиків – насправді ж це банальне мародерство.
Чужа ідеологія. Навколо чужі прапори, плакати з цитатами ху…ла. Школи із чужою історією, літературою, цінностями. Дуже й дуже важко…
RDC: – Який найважчий день був для Вас під час роботи в окупації – в професійному та в особистому плані?
О. Д. – В особистому плані – це коли я телефоном вмовляв доньку з сім’єю виїхати з Києва на західну Україну. То були перші дні березня. Ворог був біля Гостомелю і виходив на відстань артилерійського пострілу по Київу. Мої майже постійно спускалися до підвалу свого будинку, де було сховище. Тривога за них і неможливість хоч чимось допомогти чи якось вплинути на ситуацію – це найгірші мої дні минулого року.
У професійному плані… Виходячи з щоденної реальної перспективи ядерної та радіаційної аварії всі дні були нестерпно важкими. Такий собі суцільний критичний період.
RDC: – Як реально керує сьогодні діями персоналу ЗАЕС керівництво Енергоатому?
О. Д. – Ніяк. Енергоатом не займається проблемами персоналу ЗАЕС. Люди виявилися кинутими в найжахливішому стані, який собі можна уявити.
RDC: – Є таке дискусійне, важке та неоднозначне питання – працівник атомної станції, під тиском (родина, діти, особисті погрози, знущання) дає згоду на співпрацю, підписує заяву на перехід до російської фейкової експлуатуючої організації або отримує паспорт із “двоголовим півнем”… І тепер цей працівник – він хто? Зрадник і колаборант, на якого чекає неминуча кара після деокупації чи висококваліфікований ліцензований фахівець-атомник, який зберіг, таким чином, своє життя, та став, у найважчих умовах, за пульт реактора атомного енергоблоку і врятував свою країну?
О. Д. – Як на мене, виходити треба з принципу, що тільки збереження колективу, саме тих людей, єдиних здатних забезпечити ядерну та радіаційну безпеку в цих нелюдських умовах, є необхідною та визначальною умовою, виконання якої надає надію, що Україна поверне і станцію, і можливість її подальшого запуску та експлуатації. Інших варіантів просто немає, як немає і не буде, в осяжному майбутньому, на ринку праці потрібної кількості висококваліфікованих фахівців – операторів атомних реакторів чи турбіністів. Їм просто ніде взятися.
На жаль, я вимушений впевнено констатувати, що Україна безповоротно втратила унікальний персонал найбільшої в Європі АЕС.
На мій погляд, у цьому величезна провина керівництва НАЕК ЕНЕРГОАТОМ. Людям не залишили вибору. Було відкрито неодноразово та офіційно заявлено: або ти виїжджаєш з Енергодару чи просто не виходиш на роботу – і тоді ти патріот, або, якщо залишаєшся працювати і не даєш виникнути ядерній та радіаційній аварії – тоді ти колаборант.
Кожна людина, навіть не юрист, розуміє, що будь-який договір чи папір, підписаний з пістолетом біля скроні, тобто під примусом чи загрозою життю і здоров’ю, є юридично нікчемним. А у тому, що така реальна загроза для кожного, хто зараз ще продовжує працювати без контракту з рашей, існує, нікого не потрібно переконувати.
RDC: – І все ж таки – реальні колаборанти є і це болюча тема… Як це – тридцять років працювати з людиною пліч-о-пліч і раптом вона виявляється зрадником… Ви особисто з цим стикалися?
О. Д. – Нажаль, наше суспільство, після здобуття незалежності у 1991 р., було занадто толерантно до чужої мови та до симпатиків російського світу. Визнаючи право людини на власну думку, ми, певної миті, вирішили, що вимагати від усіх громадян в Україні бути українцями це неправильно. Цим повною мірою скористалися вороги, виростивши п’яту колону та захопивши схід країни і Крим. У передвоєнні часи я бачив у багатьох чи то ворожість, чи то байдужість до України. Але, оскільки це не зачіпало виробничих відносин, не було приводу порушувати це питання. З початком окупації, всі ці люди, практично на 100%, проявилися у своїй абсолютній підтримці оркам. Серед них були й дуже добрі фахівці. На жаль…
RDC: – Ігор Мурашов, на той момент Генеральний Директор ЗАЕС, з яким я маю честь особисто бути знайомим… Знаю, що у Вас були добрі стосунки. Як Ви оцінюєте його роль в організації роботи станції та поведінку у найважчих умовах окупації?
О. Д. – Ігор проявив себе у ці важкі місяці справжнім керівником та патріотом. Я вважаю, що саме його присутність на ЗАЕС якимось неймовірним чином дозволяла нам, у жахливих умовах окупації, експлуатувати українську Запорізьку АЕС та відчувати наш зв’язок з Україною. Після його затримання та депортації ситуація значно погіршилася.
RDC: – Ще одно дуже болюче питання. Катування, знущання, злочини окупантів стосовно городян та працівників станції.
О. Д. – Вже багато про це написано. Все написане – страшна правда. Але реальність страшніша в рази…
RDC: – Поговоримо про технічні аспекти. Відомо, що енергоблоки ЗАЕС проєктувалися з урахуванням можливого прямого влучення потужної авіабомби чи падіння пасажирського літака. Від масованого ж артилерійського обстрілу чи в’їзду на територію атомної станції «бойових бурятів» на танках та інших божевільних на вантажівках із вибухівкою навряд чи планували захист. Як бути з цим?
О. Д. – Треба, перш за все, чітко усвідомлювати, що росія скоїла абсолютно несподіваний акт міжнародного ядерного тероризму світового масштабу. Дійсно, на навалу «бойових бурятів» на танках та інших божевільних на вантажівках із вибухівкою ніхто не розраховував. Досвід цієї війни вже надав і ще надасть неоціненний матеріал для подальшого системного та всебічного аналізу. Ми просто зобов’язані ним правильно та своєчасно скористатися.
Один із висновків – ми повинні переглянути всю нашу протиаварійну документацію та регламенти. Війна довела, що звичайні документи мирного життя не працюють. А спроби їх використання можуть навіть погіршити ситуацію. Конче необхідні регламенти та інструкції воєнного часу. Це стосується не лише атомної галузі.
RDC: – Вам особисто важко було? Ви, як висококваліфікований та поінформований керівник, звісно, усвідомлювали всі проблеми того, що відбувається, прораховували всі можливі, у тому числі й найгірші, сценарії розвитку подій у цій абсолютно нестандартній ситуації, розуміючи, як ніхто інший – що, у разі найгіршого варіанту – Чорнобиль це легка розминка?
О. Д. – Було вкрай важко від усвідомлення наближення жахливої аварії. Це зіграло і позитивну роль, оскільки ця моя «параноя» не давала спокою. Я почав смикати своїх керівників, наполягаючи, що, незабаром, ми прийдемо на поріг блекауту.
ЗАЕС мала 4 лінії видачі потужності 750кВ та кілька ліній зв’язку, якими здійснювалося резервне енергопостачання станції на випадок системної аварії із втратою генерації АЕС. Все комутаційне обладнання розміщене дуже компактно, на ВРУ поблизу ЗАЕС і є надзвичайно вразливим під час обстрілу. Існує велика небезпека, що ми можемо втратити і видачу потужності, і зовнішнє енергопостачання. У цьому випадку, від ядерно-радіаційної аварії, пов’язаної з плавленням палива та виходом розплаву в навколишнє середовище, нас відокремлюють лічені дні.
Оскільки насоси, завдяки яким відводиться тепло від палива, повинні працювати безперервно, а живляться вони від аварійних дизель-генераторів, після зникнення енергопостачання, час до аварії визначається кількістю дизельного пального, яке знаходиться в баках цих дизелів. Цього дизельного пального має вистачити не менше, ніж на 10 діб безперервної роботи.
Оскільки Україна не має можливості поповнювати запаси дизельного пального на захопленій станції, ми вийшли на рубіж, за яким – важка аварія, в порівнянні з якою і Чорнобиль, і Фукусіма здаються дитячими витівками як за своїми масштабами, так і за наслідками.
Але це був випадок, коли природний страх не паралізує, а мобілізує. Страх та розуміння реальних можливих катастрофічних наслідків змусив мене організувати розробку, написати та впровадити процедуру, за якої стало можливим зберегти в роботі ядерний енергоблок на ізольовану систему, при повному розвалі енергосистеми та відсутності зовнішнього енергопостачання.
Цей режим дозволяє заживити власні потреби електростанції від одного блоку, що залишається в роботі тільки сам на себе, власну мережу станції. Ми забезпечуємо енергією необхідне для безпеки обладнання та не витрачаємо запас дизельного палива. Ця робота розпочалася вже 7 березня, за три дні після захоплення станції. А вже наприкінці березня ми розпочали перші тренування персоналу на тренажерах.
Протягом 6 місяців підтримувалася стовідсоткова готовність персоналу до такого режиму, допоки, 25 серпня, мій негативний прогноз не збувся та не відбулося таки перше повне знеструмлення ЗАЕС. І коли цей день таки настав, хлопці не підвели. Я вважаю це найважливішим підсумком усієї моєї роботи в енергетиці.
RDC: – Війна тим часом тривала і лінії видачі потужності ЗАЕС поступово виходили з ладу внаслідок обстрілів… В результаті залишилася лише одна, остання ЛЕП 750 кВ Дніпровська. Готуючись до нашої розмови, ще раз уважно передивився чудове, на мій погляд, інтерв’ю відомого експерта з атомної енергетики Михайла Шустера тримісячної давнини за посиланням https://youtu.be/92q6ve6Km9U. Дуже добре пам’ятаю ту нервову обстановку… Щоденні зміни команд – “Включити блоки – відключити блоки”… Черговий обстріл, чергова перебита лінія, черговий її героїчний ремонт, знову обстріл, знову відключення, перехід на резервні генератори, де брати дизпаливо? Хтось впливовий дуже хотів, щоб станція генерувала електроенергію та видавала її в ОЕС України та далі на експорт. Зазвичай у такій боротьбі перемога – за “комерсами”. Що відбувалося на ЗАЕС в ті дні?
О.Д. – Дискусії про те, в якому стані мають бути енергоблоки ЗАЕС після захоплення станції, почалися чи не з перших хвилин, коли перший обстріл ще тривав. Але це питання, в якому не може бути дискусій. В атомній енергетики діє просте правило – якщо є загроза безпеці, врахована в проекті та описана в Регламентах та Інструкціях, то експлуатація енергоблоків на потужності заборонена, або суворо обмежена. Проблемою стало те, що в жодному документі, який регламентує дії персоналу та визначає стан реакторної установки при тій чи іншій вихідній події, немає розділу, який би описував дії при обстрілі прямим наведенням енергоблоків АЕС. Тому рішення було ухвалене керівництвом АЕС за погодженням з диспетчером Енергосистеми. Жодних вказівок від НАЕКу отримано з цього приводу так і не було.
В ті години, я абсолютно чітко розумів головне – повне відключення від енергосистеми всіх енергоблоків ЗАЕС майже напевно призведе до розвалу всієї української енергосистеми. При цьому немає жодного уявлення, як із цього стану переводити блоки в безпечний стан, розхолоджувати їх, а потім, якщо потрібно, як ці блоки пускати.
І мучила думка, що так і не встигли написати необхідну в цих умовах процедуру переведення енергоблоку на ізольований режим роботи на власні електричні потреби.
Ось як вчинити?
З одного боку обстановка, безумовно, вимагала відключення та розхолодження всіх блоків. З іншого боку, наслідки цього рішення були абсолютно непередбачуваними. Відключили блоки – відразу отримали розвал енергосистеми – блоки залишилися в гарячому стані, з величезними залишковими тепловиділеннями, без створення надійної підкритичності і найголовніше – без зовнішнього та власного енергопостачання. У цьому випадку ми негайно всіма блоками “сідаємо” на дизелі і починаємо витрачати дизельне паливо.
З іншого боку, залишивши один-два блоки на потужності, які працюють в українську енергосистему, ми для цих блоків погіршуємо стан безпеки, оскільки невідомі наслідки цієї роботи і чи дасть ситуація із захопленням АЕС і далі їм працювати. Зате є стабільне енергопостачання решти блоків, є можливість нормально створити необхідну концентрацію бору в першому контурі, підготувати блоки до розхолодження і, в результаті, перевести їх в безпечний, холодний стан. При цьому не витрачається запас дизельного палива та персонал не стикається зі складнощами роботи у цих режимах. Усі операції виконуються штатно.
На мою думку, все цієї ночі було зроблено абсолютно правильно: частину блоків персонал зупинив, частина була розвантажена, але залишилася в роботі на енергосистему на потужності, яку визначили диспетчери енергосистеми.
Інша річ потім. Залишати працюючі на енергосистему блоки в ситуації, коли ворог зруйнував усі, крім однієї, лінії видачі потужності, коли розбиті всі, крім однієї, резервні лінії, і при цьому торгувати електроенергією на експорт!???
Робота на експорт свідчить про те, що в енергосистемі існує надлишок електроенергії, яку можна продати, тим паче, дуже вигідно. Але! При цьому зовсім забути про стан цих енергоблоків ЗАЕС? Як тільки в енергосистемі утворився надлишок електроенергії, необхідно було всі блоки ЗАЕС відключити від енергосистеми та перевести їх у безпечний стан. Такої команди від керівництва НАЕКу так і не надійшло.
RDC: – Атомна станція – величезний, надскладний та найвідповідальніший організм, який потребує чіткого щоденного постачання величезної кількості запчастин, комплектуючих, хімічних реагентів та інших ТМЦ. Як і ким здійснюється це постачання.
О. Д. – Про жодні реальні поставки з України запчастин, палива чи хімреагентів, щоденно необхідних для забезпечення експлуатаційних норм, не було й мови. Те, що якимось дивом кілька разів вдавалося завезти гумконвоями з України, дозволяло закривати лише найкритичніши проблеми. Так було за мене. Вже після мого від’їзду, після фейкових референдумів та указів ху…ла, орки організували хоч якесь постачання з рашки через Крим. Ну вважають вони станцію своєю…
RDC: – Досі ходять розмови про можливість перемикання ЗАЕС на Крим та росію. Ваша думка – чи отримають окупанти електроенергію з ЗАЕС?
О. Д. – Виключено. Немає жодної іншої можливості передавати електрику інакше, ніж через підстанції по ЛЕП. Все це обладнання є надзвичайно вразливим і є легкою ціллю для ЗСУ. Будь-яка спроба відновити зруйноване комутаційне обладнання з метою організації такої передачі викличе негайну та переконливу реакцію українських військових.
RDC: – Останнім часом у різних ЗМІ дуже багато “експертів” обговорюють тему спуску води окупантами через гідроспоруди Каховської ГЕС та загрози у зв’язку з цим для системи охолодження атомних реакторів. Можете об’єктивно і зрозуміло пояснити, яка ситуація насправді, чи загрожує нам усім небезпека …
О. Д. – Про те, що ситуація погіршується, досвід підказував мені ще наприкінці осені… Окупанти здійснюють регульоване скидання рівня води з Каховського водосховища, на березі якого розташована Запорізька АЕС, через шлюзи захопленої Каховської ГЕС. Це робиться з однією метою – влаштувати штучну повінь у низов’ях Дніпра, щоб не дати можливості ЗСУ переправитися на лівий берег для контрнаступу.
Для атомної станції існує граничний рівень, при якому зникне можливість підживлення ставка-охолоджувача ЗАЕС, зниження рівня в якому, згодом, спричинить проблеми з охолодженням ядерного палива, що знаходиться на енергоблоках. Але небезпека загрожує всім нам не лише через порушення безпеки ЗАЕС.
Зниження рівня води у Дніпрі призводить до зниження рівня підземних вод, пересихання найродючіших земель України та Європи, засолення та ерозії ґрунтів, пилових бур, аж до кліматичних змін та втрати продовольчого значення півдня країни. На мій погляд, це більш реальна небезпека, яка загрожує сьогодні всім нам.
RDC: За повідомленнями ряду ЗМІ, росіяни обстрілювали ССВЯП (сухе сховище відпрацьованого ядерного палива), потім нібито накрили його якимось тентом. Кажуть – щоб дрони та супутники не бачили зверху, чим вони там займаються… А чим саме вони там займаються? Перевантажують потихеньку та вивозять до Росії відпрацьоване ядерне паливо?
О. Д. – Рашисти вчиняють ще один злочин, вже зі сфери ядерного законодавства. Будь-які зміни в конфігурації ядерного об’єкту (а ССВЯП є таким самим ядерним об’єктом, як і енергоблок) мають узгоджуватися з національним регулятором ДІЯРУ, який, звісна річ, нічого їм не узгоджував, тому будь-яке будівництво на ССВЯП є злочином.
Сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП)
Запорізької АЕС
Стосовно відпрацьованого палива… Нічого так просто вони вивезти не зможуть. По-перше – потрібно підводити залізничну гілку, бо контейнери занадто важкі для перевезення автотранспортом. По-друге – витягти паливо з вентильованого бетонного контейнеру дуже складно. По-третє – відпрацьоване паливо дуже активне. І головне – ані світ, ані ЗСУ, звісно, не спостерігатимуть відсторонено за цими божевільними діями.
Ця сітка, якою вони накрили територію ССВЯП, на мій погляд, потрібна для того, щоб переховувати там свою бронетехніку.
RDC: – На декількох енергоблоках ЗАЕС застосовувалися тепловиділяючі збірки компанії Westinghouse, відповідне програмне забезпечення, інші елементи американської технології. Напевно, там були й засекречені елементи. Що з цим сталося?
О. Д. – Мені невідомо, на яких саме умовах знаходилося у нас паливо Westinghouse. Але, в будь-якому разі, американські технології завжди захищені державою. Я знаю не з чуток про те, що американське паливо перевершує російське. Тому не виключаю, що орків можуть цікавити технологічні та конструкційні секрети цього палива. А не вкрасти, за своєю натурою, вони не можуть. За це їх теж буде покарано.
RDC: – Інспектори МАГАТЕ на ЗАЕС… Це, на Вашу думку, серйозно? Це хоч якось стримує ворога, збільшує рівень безпеки чи це чиста показуха (така думка теж широко має місце)?
О. Д. – Це дуже велике і складне питання, яке заслуговує на окрему дискусію. З одного боку, світ вперше зіткнувся з міжнародним ядерним тероризмом у виконанні держави – володаря найбільшого ядерного арсеналу. З іншого – дійсно, виникли певні питання до дієвості та ефективності функціонування різних міжнародних організацій в умовах війни. З третього – треба виходити з тих реалій, що зараз інших організацій все рівно немає, коли вони з’являться і наскільки ефективними виявляться – це велике питання.
Присутність групи інспекторів МАГАТЕ на ЗАЕС, безумовно, знизила пряму небезпеку від обстрілів, які вели рашисти територією ЗАЕС. Моя ж особлива думка – росія використовує втемну і МАГАТЕ, і світову громадськість.
RDC: – Уявіть собі, що вранці ми прокидаємося, а ворог втік, розчинився… Чи реально відновити і запустити станцію? З урахуванням невідомих закладок та підготовлених відкладених диверсій, можливого мінування, розгромлених підстанцій, трансформаторів та ліній електропередач, вивезеного чи безнадійно зіпсованого обладнання, дефіциту персоналу?
О. Д. – Це залежить від відстані, на яку ворог втече. Головне питання – чи залишаться в зоні досяжності ворожої зброї наші лінії електропередач і розподільчі підстанції, про вразливість яких я вже казав вище. Знаючи про орків вже багато, можемо спрогнозувати, що, нажаль, відтепер всім нам треба звикати до життя в умовах обложеної фортеці. Приблизно так, як понад 70 років живе Ізраїль. Інших варіантів, на превеликий жаль, у нас поки що немає.
До речі, універсальна порада тому ж Ізраїлю – ліквідація росії як агресивної імперії в її теперішньому вигляді та повне стирання її з карти світу автоматично принесе мир та спокій і на Близький Схід в тому числі. Адже, не секрет, що саме росія десятиліттями роздмухує там вогонь, підтримуючи всякі хамаси та хезболли. Ізраїльтяне завжди відчували, звідки вітер дме! Можливо, з остаточним розумінням цього факту вони швидше дійдуть і до постачання нам Залізного Куполу!
Безперечно, станцію потрібно буде намагатися запускати. Але існує безліч питань, які, при цьому, постануть і вирішення яких потрібно готувати вже зараз. Але… Дуже боюся, що питання навіть ще не поставлені… Наприклад:
– Підготовка змін до міжнародного законодавства, які встановлять демілітаризований статус для 30-тикілометрової зони навколо АЕС та для коридорів ЛЕП із підстанціями;
– Розмінування майданчика ЗАЕС, промзони, території Енергодару та околиць;
– Створення комісії з обстеження будівель, споруд та обладнання ЗАЕС;
– Набір загону Національної гвардії для забезпечення охорони ЗАЕС, причому, на мій погляд, обов’язковою повинна стати стовідсоткова перевірка кандидатів на поліграфі;
– Створення нової системи фізичного захисту, спроєктованої на основі досвіду, отриманого в ході військових дій та перегляду проєктних загроз та цілей фізичного захисту та ще величезна кількість інших питань та завдань.
RDC: – Дякую Вам, пане Олеже за приділений час та змістовне інтерв’ю, сподіваюся, що воно не залишить байдужими наших читачів. Та відразу домовимось про наступну зустріч, під час якої обговоримо перспективи відбудови енергетики України, її нову конфігурацію, інноваційні перспективні напрямки розвитку, заходи щодо підвищення стійкості української енергосистеми та її балансування навантаженням у надзвичайних умовах або при частотному регулюванні.
О. Д. – Цікава тематика, безумовно, я погоджуюся. До нової зустрічі.
